Учасники
-
-
Дмитро Шандра
Рейнджер східного Фронтиру
Посеред щільночорної темноти нашої розповіді стоїть Дмитро Шандра – однак його покликання цілком світле.
Для Дмитра знайшлося місце парамедика у 12-й бригаді НГУ “АЗОВ”.
Однак за таку поверхневість ви могли би і дорікнути, адже його заплив через море кошмарів бере початок ще з Революції Гідності.
Інтелігентного виду чоловік з непересічними глибинами пізнання, а у недовгих перервах між службою – він активно дописує у своїх соціальних мережах, передає свої емоції та переживання як солдата широкому загалу – зокрема, для іноземної аудиторії.
Вже котрий десяток років пан Дмитро пише, щораз це не пустий текст – пороховий гротеск цієї поезії, при всіх спробах, не вийде порівняти з тим що сьогодні намагаються охрестити мілітарною творчістю.Нещодавно у Видавництві Руслана Халікова вийшов друком збірник “щільнийчорний”. Як відзвітувався Шандра – найбільше він боявся аби не здатися архетипічним поетом, а разом з тим – млявосортним ветераном. Присвячена ця книга взводному Антону Клітному – журналісту, побратиму Дмитра. З опису книги – “Те, що автор занотовував після боїв, під час виснажливої служби в піхоті, в просочених зливами та брудом окопах, у лихоманці та смертельній втомі.”
-
Андрій Несміян
Харківський митець-комбатант. Так, причому це речення читається з наголосом на слові “харківський”. Він тримається цієї східноукраїнської ідентичності, як вміють хіба що львів’яни, одесити і кияни. Звідси — специфічні регіональні особливості мови, якою він пише, окрема увага до походження, родових ознак, крові, сім’ї.
Ця регіональна ідентичність в художньому плані відіграє дуже важливу роль. Автору хочеться бути повністю чесним з читачем, саме тому він не тримає в рукаві якісь секрети. Андрій Несміян у творах вдається до найбільш прямого способу говорити чесно — він пише те, що знає, те, чому довіряє, так, як би він це розказував друзям чи рідним. Суржиком, з вульгарними зворотами і примовками, в рваному стилі побутових розмов.
Його вірші чимось подібні на Вітменівські, в неймовірно буйній метафориці і в тому, як він описує реальність. Андрій буквально зображує речі так, як він їх бачить, чи, радше, так як він про них думає чи пам’ятає. Цей шалений потік думок, страху, ненависті, злості, доброти, любові – все зливається в єдину мелодію.
-
Оксана Рубаняк
Оксана Рубаняк— військовослужбовиця, командир взводу Збройних сил України, учасниця російсько-української війни, українська поетеса, письменниця та громадський активіст.
Жінка, що здолала гонором духу почуття відчуженості, відстоявши можливість воювати на рівні з чоловіками.
24 лютого 2022 року вона вступила до лав Добровольчого формування Івано-Франківської територіальної громади № 3, а потім — Збройних сил України. Півтора роки була єдиною жінкою серед військовослужбовців кулеметного взводу 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Виконувала бойові завдання на Вуглегірській ТЕС, Зайцево, також на Бахмутському, Мар’янському та Вугледарському напрямках.
На початку 2024 року Оксана стала командиром взводу Збройних сил України. У березні 2024 року потрапила до рейтингу «УП 100. Сила жінок» за версією Української правди. Також у 2024 році фотографія Оксани зʼявилася на обкладинці «Vogue Ukraine». Нагороджена почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних сил України «Золотий хрест».
Сталева сила характеру Оксани Рубаняк закарбувалася у творчості, лягла залізним куполом на написані рядки. В окопах сучасної війни нею були створені: «Орнаменти долі», «Назустріч смерті», «Дорога життя».
Рефлексії та досвід героїні є втіленням незнищенності національного духу, доказом міці українського спротиву.