Війна і культура — протилежності, як смерть і народження.
Перше — стихія знищення, друга — можливість творення. Але попри несумісність, по суті, ці протилежності слугують джерелом одна для одної: культура призводить до війни, а війна, як один із наслідків, породжує культуру.
Думаючи про Першу світову ми уявляємо образи, описані Ремарком чи Юнгером, війна США у Вʼєтнамі — це плід Голлівуду 60-х та 70-х років, а Троянська війна — це «Одіссея» та «Іліада».
Все, що залишається у памʼяті по війні — це образи, які відбилися у культурі. «Коли говорять гармати, музи мовчать», — беззаперечно помітив Цицерон.
Втім, у ту тривожно-нескінченну мить, коли розриви, ніби випадково, замовкають, доноситься несмілий шепіт музи з її невловимого укриття.
Наша ціль — зафіксувати цю мить.
Метаромантика — це спроба створити образ війни прямо з передової. Ми прагнемо показати велику катастрофу, котру переживає зараз Україна, не постфактум, а через ті унікальні спалахи та інтуїції, що їх ми всі, учасники Великої війни, зустрічаємо у розпал бою.
Метаромантика – це мистецька платформа, що обʼєднує учасників повномасштабки, котрі створюють майбутнє як можливість, зі зброєю в руках, і як художній образ.
Ми переконані, що по нескінченних траншеях, посадках, госпіталях чи бліндажах німують сотні, тисячі голосів, чекаючи нагоди розповісти про свої переживання того, що неможливо пережити.
Якщо ти також маєш, що сказати про цю війну — долучайся!
