…Жінки — це Еринії, Амазонки; Семіраміди,
Жанни ДʼАрк, Жанни Ашетт, Юдифи і Шарлотти Корде,
Клеопатри і Мессаліни;
войовниці, які змагалися лютіше за чоловіків;
коханки, які спопеляли пристрастю;
руйнівниці, котрі знищуючи слабших, допомагають відбору гордістю та відчаєм…»
Валентіна де Сен-Пуан
Оксана Рубаняк— військовослужбовиця, командир взводу Збройних сил України, учасниця російсько-української війни, українська поетеса, письменниця та громадський активіст.
Жінка, що здолала гонором духу почуття відчуженості, відстоявши можливість воювати на рівні з чоловіками.
24 лютого 2022 року вона вступила до лав Добровольчого формування Івано-Франківської територіальної громади № 3, а потім — Збройних сил України. Півтора роки була єдиною жінкою серед військовослужбовців кулеметного взводу 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Виконувала бойові завдання на Вуглегірській ТЕС, Зайцево, також на Бахмутському, Мар’янському та Вугледарському напрямках.
Своїм прикладом пані Рубаняк доводить, що жінка не мусить бути пасивною спостерігачкою, а може й сама керувати історичним рухом, руйнувати його усталений спокій, стверджуючись у добі хаосу. Коли пристрасть перемагає паралізуючий страх, зʼявляється вона — «sur-femme» — жінка нового типу.
На початку 2024 року Оксана стала командиром взводу Збройних сил України. У березні 2024 року потрапила до рейтингу «УП 100. Сила жінок» за версією Української правди. Також у 2024 році фотографія Оксани зʼявилася на обкладинці «Vogue Ukraine». Нагороджена почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних сил України «Золотий хрест».
Сталева сила характеру Оксани Рубаняк закарбувалася у творчості, лягла залізним куполом на написані рядки.
В окопах сучасної війни нею були створені: «Орнаменти долі», «Назустріч смерті», «Дорога життя».
Рефлексії та досвід героїні є втіленням незнищенності національного духу, доказом міці українського спротиву.
Назустріч смерті
«Назустріч смерті» – перша збірка авторки, написана на фронті у Донецькій області. Книга має присвяту зниклому безвісти побратиму Валентину Солтановському «Старому» та всім, хто кладе своє життя за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
«У бліндажах та окопах, під час артилерійських обстрілів та стрілкових боїв, наступів та штурмів у голові були різні думки. Коли ж я потрапляла в спокійніше місце, записувала все на аркуш, щоб потім поділитися зі світом. Я мусила поділитися побаченим із вами. Щодня на фронті гинуть найкращі сини й доньки України. Вони вирушають у бій з однією метою — здолати ворога, відвоювати перемогу, навіть ціною власного життя. Військові дивляться за- загибелі прямо у вічі, вони йдуть назустріч ворогові, назустріч небезпеці, назустріч смерті. Важливо знати, чому ти живеш, та важливіше — розуміти, за що ти готовий померти».
Назву до збірки породило нічне повернення з Бахмуту: спалах грози і стомлена од дощу земля.
***
Доки тобі не страшно — іди у бій,
Доки серце холодне — стріляй.
З першою кулею вилетить гнів,
А тоді вже не побачиш злості кінця.
Тримай міцно в руках автомат,
Не дивися, що хтось тікає.
Твоє завдання — стріляти, солдат,
І його ти напамʼять знаєш.
Не дивися на біль та жах,
Затули міцно від остраху очі.
Твого побратима не врятувати,
Він помер минулої ночі.
Ти не сам, прошу, не забувай:
За твоєю спиною мільйони.
То ж стріляй, солдате, стріляй,
Доки кров не тече по скроні.
***
Могили над могилами видніються,
Урізнобіч розкидані в землі тіла,
До купи зʼєднані причиною, що вітром сіється.
Над степом попелом страждань імла.
Скаламучене кровавим стогоном мовчить,
І тиша ця — найгірша мука і випробування.
Те згарище від танків більш не воскресить,
Поховані з тілами воїнів останні сподівання.
Ціна їх смерті — нащадків славних воля,
Що без кайданів линуть у вись
І мужніх предків у мемуарах славословлять,
Завдяки кому рід козацький відродивсь.
Дорога життя
«Дорога життя» — це друга збірка поезій Оксани Рубаняк. Назва цієї збірки, на відміну від першої, більше не обрамлена гостротою і напруженням, а навпаки — ніби виступає яскравим доказом того, що поезія війни може бути життєствердною.
…Проте важко сказати, в котрої з них жахливіше наповнення”, — зазначає авторка.
Друга збірка також є книгою-присвятою загиблим побратимам — українським героям: найкращому другові, заступнику командира кулеметного взводу, старшому сержанту Олегу Койляку (Берету), бійцю кулеметного взводу, старшому солдату Віктору Бірюкову (Pio), та всім борцям за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
***
Зима. Автомат. I окопи.
Замерзла земля до колін.
Убиті лежали герої —
Семен, Геродот і Каїн.
Краплями кров біля тіла
Кипіла і стигла, як лід.
Ця зима не була, як зазвичай, біла —
Червона від крові і збитих ніг.
Ця зима — найлютіша й сувора:
Замість снігу кулі летять.
Не літають птахи довкола,
Не злічити годин і дат.
Тут забули рік і місяць,
Власне імʼя і родину.
Де панує хижа вічність,
Там немає мені спочину.
***
Приміряй на себе спокій,
Вдягни плащ миру і затишку.
Я млію від твого дотику,
А тобі так личить мій захист.
Не турбуйся про ракети і гради,
Не лякайся гучних вибухів.
Ти світу найкраща принада,
Я тебе неодмінно визволю.
Подарую тихі зоряні ночі,
Мирні дні, звабливі світанки.
Навзамін я заплющу очі,
Назавжди залишусь у памʼяті.
Ти продовжиш жити для мене,
Квітнути, рости, розвиватися.
Я тобі життя дарую, країно,
Обіцяй ніколи не здатися!
***
Помовчімо про війну.
Беззвучно, безшумно і тихо.
Щоб подих пробуджував сплячих святих,
Заколисував гаряче лихо.
Щоб погляд випалював світлі рядки,
Які не будуть прочитані.
Я прошу — мовчіть, бо за всякі думки
Приходить відплата приречена.
Для Оксани Рубаняк поезія є своєрідним психологічним розвантаженням, пролитою на папір сповіддю.
Тим вічним і нетлінним, що повсякчас зберігатиме частину її душі.
